Площа – 19300 кв. км. Населення – близько 1.1 мільйона чоловік (2005). Рівень урбанізації – 34%. Близько 98% населення – чеченці. Більшість населення – мусульмани-суніти.

Цілі та мотивація сторін конфлікту:

Основною метою федерального уряду Російської Федерації є нейтралізація будь-яких проявів сепаратизму. Росія є мультиетнічною державою: в складі 88 суб’єктів федерації (станом на 1 грудня 2005 року) проживає близько 160 національностей. Збереження єдності держави належить до життєво важливих пріоритетів сучасної внутрішньої політики. В середині 1990-х років масштабні реформи стали каталізатором сепаратистських тенденцій в ряді регіонів.

Крім цього, російський уряд був зацікавлений у встановленні контролю над нафтовими запасами Чечні (близько 60 мільйонів тон) та розгалуженою системою транспортних комунікацій.

В Чечні уряд Джохара Дудаєва оголосив про наміри утворити самостійну державу чеченського народу – Ічкерію. Історично претензії Дудаєва і нової чеченської національної еліти спирались на колишню державу чеченців та дагестанців, що існувала в ХІХ столітті до завоювання її Російською імперією – імамат Шаміля. Економічно чеченська національна еліта біла зацікавлена у встановленні власного контролю над нафтовими резервами Чечні та нафтопроводами, що проходять її територією. Нарешті, фактором формування сучасної чеченської ідентичності виступає іслам, який сповідує переважна більшість населення.

Об’єкт конфлікту:

суверенітет над територією Чечні.

Фази конфлікту:

Конфлікт складається з чотирьох основних фаз.

Перша фаза – 1990 – 1994 роки, між проголошенням суверенітету Чечні та початком Першої чеченської війни, характеризується пошуком мирного правового вирішення конфлікту та поступовою підготовкою сторін до озброєної боротьби. Із провалом спроб Єльцина залучити Чечню до підписання нового Федерального договору, розпочинається активна підтримка російським урядом чеченської внутрішньої опозиції. Крах цієї стратегії спричинив початок військових дій.

Друга фаза – 1994-1996 роки – дати Першої чеченської війни, між вводом російських військ та підписанням Хасавюртських домовленостей, за якими російські війська відводилися, а Чечня отримала фактичну незалежність. У війні взяли участь близько 45000 російських військ проти 3000 регулярних формувань та десятків тисяч партизанських загонів чеченців. Військові втрати склали, за різними даними, від 7000 до 15000 російських солдат та приблизно 5000 чеченських. Жертви серед цивільного населення Чечні оцінюються від 35000 до 100000 людей.

В ході військових дій обидві сторони вдавалися до систематичного насильства проти мирного населення. Російські військові в ході «зачисток» знищили тисячі мирних жителів, займалися грабежем та мародерством. Чеченські бойовики поступово взяли на озброєння терористичні методи захоплення та вбивства заручників із числа некомбатантів, як, наприклад, в Будьонновську.

Війна поступово поширювалася на сусідні території – більшою частиною в Інгушетію та Дагестан. Зруйнування в січні 1996 року російськими військами дагестанського села Первомайське викликало різку реакцію місцевої еліти. В Чечні було оголошено «джихад» - священну війну проти загарбників. Це відкрило шлях до Чечні численним бойовикам-мусульманам з усього світу.

В самій Росії рішення про початок збройної операції викликало широкий резонанс та суспільне незадоволення. Воно зростало мірою того, як російські регулярні війська зустрічали неочікувано сильний опір з боку чеченських збройних формувань. Перша чеченська війна продемонструвала неготовність пост-радянської армії до ведення сучасних бойових операцій та характеризувалася масштабним насильством, на що постійно звертали увагу урядові та неурядові міжнародні організації: ОБСЄ, Human Rights Watch, Комітет Червоного Хреста та ін. Крім того, федеральні війська повністю програли інформаційну війну. В результаті цього популярність дій уряду невпинно падала, і з наближенням виборів 1996 року, Президент Єльцин почав шукати мирного розв’язання конфлікту. 31 серпня 1996 року секретар Ради Безпеки РФ генерал Лебєдь та начальник штабу армії Чеченської республіки генерал Масхадов підписали Хасавюртські домовленості. Пізніше вони лягли в основу мирного договору 1997 року, яким завершується друга фаза конфлікту.

Третя фаза – фаза тимчасової деескалації, між закінченням Першої та початком Другої чеченської війни в 1999 році. В цей період триває латентний конфлікт, оскільки основної проблеми – врегулювання статусу Чечні – не вирішено. Президент і одночасно голова уряду Чечні Аслан Масхадов веде внутрішньополітичну боротьбу із радикально налаштованими групами, яка завершується перемогою останніх. Державна влада в Чечні остаточно послаблюється. В країні масово викрадаються люди, панує організована злочинність та підсилюється влада польових командирів.

В Росії численні політичні діячі висловлюють невдоволення результатами Хасавюртських домовленостей, вважаючи, що чеченську проблему не вирішено, а тільки відкладено. В цих умовах нова військова кампанія була лише питанням часу. До того ж між 1996 та 1999 роками терористична діяльність чеченців проти мирного населення на території Росії триває. Як мінімум 8 масштабних терактів було здійснено в цей час, з яких особливо резонансними стали вибух житлового будинку в Каспійську (Дагестан), в результаті якого загинули 69 людей; напад групи аль Хаттаба на військову базу в Буйнакську; та вибух на ринку в місті Владикавказ (Північна Осетія), що забрав життя 64 людей.

Четверта фаза розпочинається у вересні 1999 року. Це – чергова ескалація конфлікту, яка зветься Другою чеченською війною. Стосовно її завершення чи незавершеності існують різні оцінки. Більшість джерел, близьких до російського уряду, вважають війну завершеною, а Чечню – такою, що вступила в мирну фазу пост-конфліктного розвитку. Альтернативна точка зору полягає в тому, що стабільність в Чечні є поняттям відносним і підтримується лише завдяки розміщеним там частинам російської армії. Назвати такий стан речей пост-конфліктним важко. В будь-якому випадку, фазу активний бойових дій завершено. Те, що зараз відбувається в Чечні, можна назвати пост-конфліктним врегулюванням, але дуже складним, напруженим і непередбачуваним.

На початку Другої чеченської війни російське керівництво всіляко давало зрозуміти, що засвоїло уроки Першої. Головним чином це стосувалося інформаційного супроводження війни і тактики її ведення. Російських військ було більше, серед них було більше досвідчених частин, і вони намагалися уникати втрат серед особового складу. Для цього перед введенням до бою піхоти проводилася тривала артпідготовка та повітряні бомбардування. Це уповільнювало темпи операції, але поспішати росіянам не було потреби. Повільно просуваючись вглиб території Чечні, спочатку вони намагалися встановити контроль над північною її частини (до річки Терек) і утворити таким чином буферну зону. Однак пізніше, в жовтні, російські війська перейшли річку Терек і почали підготовку до штурму Грозного. Операція по захопленню чеченської столиці тривала близько трьох місяців та коштувала російським військам серйозних втрат. Джерела суттєво розходяться щодо точної кількості, але в середньому щоденні втрати можна оцінити приблизно в 40-50 солдат. Тривалі обстріли майже зрівняли Грозний із землею. Врешті, столицю було взято, частина чеченських загонів залишила місто, інші загинули. Центр опору чеченців після цього зміщується до гірських районів, і вони переходять до партизанської війни. Російські ж федеральні органи починають відновлювати контроль над республікою.

В ході такого відновлення основними етапами стали затвердження референдумом нової Конституції Чечні та проведення президентських і парламентських виборів. Чечня потребувала відновлення правопорядку, оскільки із 2000 року в країні постійно тривають теракти. В результаті одного з них в 2004 році було вбито Президента Чечні, ставленика Москви Ахмата Кадирова. Під сильним адміністративним тиском нова Конституція вступила в силу; Президентом став проросійський Алу Алханов, головою уряду – син вбитого Ахмата Кадирова Рамзан.

В ході найбільш активної фази Другої чеченської війни, в 1999-2002 роках загинули, за різними оцінками, від 9000 до 11000 військових російської армії. В 2003 році втрати були на рівні 3000 людей. Втрати серед мирного чеченського населення оцінюються в 15000-24000 жителів.

Хронологія подій:

Листопад 1990 – Загальнонаціональний конгрес чеченського народу в Грозному. Поставлене завдання проголошення суверенітету Чеченської республіки.

Вересень 1991 – представники Загальнонаціонального конгресу чеченського народу, очолюваного Джохаром Дудаєвим, взяли штурмом будівлю Уряду Чечено-Інгушської республіки, вбивши при цьому секретаря міського комітету КПРС.

Жовтень 1991 – обрано Президента та Парламент Республіки.

1 листопада 1991 – указ Президента Чечні Джохара Дудаєва про державний суверенітет республіки.

Листопад 1991 – указ Президента Російської Федерації Бориса Єльцина про введення надзвичайного стану в Чечено-Інгушській республіці. Скасований Верховною Радою РФ.

Березень 1992 – Підписання в Росії нового Федерального договору із 86 суб’єктами Федерації. Із Татарстаном будо підписано спеціальний протокол. Чечня стала єдиним суб’єктом, що відмовився підписувати договір.

Серпень 1994 – активна підтримка з боку Російської Федерації чеченської озброєної опозиції.

26 листопада 1994 – перша спроба штурмувати Грозний за підтримки російських танків. Штурм відбито, в полон захоплено близько 20 російських військових.

29 листопада 1994 – ультиматум Єльцина з вимогою до всіх угруповань в Чечні роззброїтися. Відхилений урядом Чечні.

1 грудня 1994 – початок масованих бомбардувань території Чечні російської авіацією.

Грудень 1994 – домовленості між Джохаром Дудаєвим та міністром оборони Росії Павлом Грачовим щодо мирного врегулювання конфлікту зірвано із вводом російський військ на територію республіки. Початок Першої чеченської війни.

Січень 1995 – тривалі бої за Грозний, що розпочалися т.зв. «новорічним штурмом». В ході них місто майже повністю зруйновано, загинули близько 27000 мирних громадян. Російська армія понесла важкі втрати. В перші дні січня було повністю знищено 131 моторизовану піхотну бригаду, 7 січня загинув генерал-майор Віктор Воробйов.

Лютий 1995 – тимчасове перемир’я, в результаті якого війна переміщується в гірські райони Чечні. Зруйнований Грозний залишається під контролем російських військ.

Червень 1995 – захоплення групою із близько 50 чеченських бойовиків під керівництвом Шаміля Басаєва лікарні в місті Будьонновську в південній Росії. Із близько 1600 заручників 105 загинули, переважно від вогню штурмуючих лікарню російських військ спеціального призначення. В результаті переговорів між Шамілем Басаєвим та прем’єр-міністром Росії Віктором Черномирдіним було розпочато серію переговорів про припинення військових дій в Чечні.

Січень 1996 – захоплення групою бойовиків під командуванням Салмана Радуєва міської лікарні в місті Кізляр (Дагестан). Лікарню бойовики залишили, взявши із собою близько 100 заручників, після чого закріпилися в селі Первомайське. Там їх атакували російські війська; частині чеченців вдалося втекти разом із Салманом Радуєвим.

Квітень 1996 – знищення групою чеченців під командуванням араба аль Хаттаба 245 моторизованого стрілкового полку російської армії.

22 квітня 1996 – Ракетним ударом знищено Президента Чечні Джохара Дудаєва. Новим президентом став Зелімхан Яндарбієв.

Серпень 1996 – ряд успішних наступальних операцій чеченців в різних районах республіки призвів до важких втрат серед російських солдатів; чеченці також захопили військові трофеї.

31 серпня 1996 – підписання Хасавюртських домовленостей. За ними російські війська виводилися з Чечні, яка отримувала широку автономію та де-факто незалежність. Юридичне оформлення статусу республіки відкладалося до 2001 року.

12 травня 1997 – підписання мирного договору Борисом Єльциним та новим Президентом Чечні Асланом Масхадовим. Договір підтверджував умови Хасавюртскього перемир’я.

Березень 1999 – викрадення у Грозному представника російського уряду генерал-майора Геннадія Шпигуна, яке стало приводом для підготовки російської армії до наступної військової кампанії в Чечні. Генерал Шпигун був вбитий чеченцями у 2000 році.

Серпень 1999 – ескалація конфлікту в Дагестані, в який втручаються чеченські бойовики під проводом Шаміля Басаєва. У відповідь російська авіація здійснює серію бомбових ударів по південному сходу Чечні та Грозному.

Вересень 1999 – серія вибухів в житлових будинках в Буйнакську (Дагестан), Москві та Волгодонську, в результаті яких загинули 293 людини. Шаміль Басаєв заперечив свою причетність до жодного з цих інцидентів. Натомість, з’явилися чутки про причетність до них російських спецслужб. Однак, вони залишаються непідтвердженими.

29 вересня 1999 – Росія висунула ультиматум Чечні з вимогою видати організаторів вибухів.

30 вересня 1999 – початок наступальної операції російських військ в Чечні. Друга чеченська війна.

Листопад 1999 – початок тривалої облоги Грозного.

Січень 2000 – російські війська встановили контроль над центром Грозного.

Березень 2000 – чеченці переходять до партизанської війни, яка триває досі.

Травень 2000 – запровадження Володимиром Путіним прямого президентського правління в Чечні.

22 жовтня 2002 – захоплення чеченськими смерниками (шахідами) заручників в московському театрі на Дубровці. Загинули 129 людей.

23 березня 2003 – затвердження референдумом нової Конституції Чечні, яка гарантує республіці автономні права, але залишає її в складі РФ. Федеральний уряд всіляко сприяв успіху позитивному результату референдуму.

5 жовтня 2003 – на президентських виборах в Чечні перемагає ставленик Москви Ахмат Кадиров.

9 травня 2004 – в результаті теракту вбито Президента Чечні Ахмата Кадирова

28 серпня 2004 – новим Президентом Чечні обрано підтриманого Москвою Алу Алханова.

1 вересня 2004 – захоплення групою із близько 30 чеченських бойовиків тисячі заручників в школі міста Беслан. В результаті штурму загинув 331 з них.

8 березня 2005 – російські спецслужби ліквідували лідера повстанців Аслана Масхадова.

Листопад 2005 – на парламентських виборах в Чечні перемогли проросійські політичні сили; результати виборів не визнаються демократичними міжнародними спостерігачами. В результаті виборів сформовано новий уряд, який очолив син Ахмата Кадирова – Рамзан.

10 липня 2006 – в Інгушетії загинув чеченський «терорист №1» Шаміль Басаєв.