Вісімнадцять років тому відбулась одна подія яка на думку деяких дослідників, можливо змінила хід історії, вперше підрозділ одягнутий в однострої з українською символікою та під українським прапором воював зі зброєю в руках. Деякі дослідники вважають що саме високі бойові якості та дисципліна продемонстрована нашими співвідчизниками довели всіьому світові що у випадку бідь-якого конфлікту українці будуть воювати за незележність своєї держави ...

Історична довідка.

Грузино-абхазький конфлікт новітнього часу має глибокі історичні корені.
Одночасно з розпадом СРСР політичні конфлікти в Грузії перейшли у фазу відкритого збройного протистояння як між Грузією й автономіями (Абхазія, Південна Осетія). Стосунки з Абхазією перейшли у військову стадію найпершими. Абхазька сторона сприйняла скасування радянської конституції Грузії як фактичне скасування автономного статусу Абхазії, і 23 липня 1992 року парламент республіки (при бойкоті сесії з боку депутатів грузинів) відновив дію Конституції Абхазької Радянської республіки 1925 року, відповідно до якої Абхазія є суверенною державою (це рішення Верховної Ради Абхазії так і не було визнано на міжнародному рівні). Верховна Рада розділилася на дві частини— абхазьку і грузинську. Почалися масові звільнення грузинів із силових структур автономії, а також створення «абхазької гвардії». У Тбілісі прийняли рішення про введення військ в автономію. Введення грузинських військ призвело до масової втечі абхазького і російськомовного населення, у тому числі на територію Росії. Тут абхазькі загони одержали підтримку - зброєю і численними добровольцями, в тому числі з боку Конфедерації гірських народів Кавказу, що заявила про готовність чеченців, кабардинців, інгушів, черкесів, адигейців разом з абхазами виступити проти грузинів. Створення, підготовку, озброєння і відправку ополчення в Абхазію не могли не помітити у Москві, але російська влада поки відкрито не втручалась. Натомість Росія забезпечила перехід через кордон з Абхазією добровольців з інших регіонів Кавказу, а також профінансувала переліт загону добровольців із Придністров’я.Встановлено, що кількість добровольців та регулярних військ Росії досягала під час абхазького конфлікту майже 80% від загальної чисельності збройних формувань Абхазії.
У бойових діях також брали російські військові частини. Серед них 345-й десантний полк МО, дислокована в Гудауті ескадрилья, в Очамчирі та Гумісті батальйони МО Росії. Під час боїв супротивникові надавали підтримку кораблі військово-морських сил Росії, які бомбардували прибережні міста й села. На першому етапі війни Грузія опинилась в ізольованому становищі, але вже у червні 1993 р., у складі Грузинської армії з'явились перші добровольчі підрозділи Української Народної Самооборони (далі - УНА-УНСО) під командуванням курінного УНА-УНСО „Устима" (Валерій Бобрович), з початку липня в складі регулярних частин грузинської армії було сформовано гірнострілецький підрозділ УНСО. 17 липня українці отримали наказ зі штабу грузинських військ прорвати оборону ворога в передмісті Шроми (поблизу Сухумі). 23 стрільці УНСО, озброєні автоматами, двома станковими кулеметами і трьома гранатометами, разом з невеликою групою грузинських морських піхотинців, увійшли в Шроми та, завдаючи ворогові значних втрат, дійшли аж до центру міста. Побачивши, що обіцяного підкріплення немає, змушені були, щоб не потрапити в оточення, закріпитись в кам’яних будинках. Впродовж кількох днів тривали масовані атаки.19 липня грузинський штаб, так і не надіславши підкріплення, дав наказ відходити. Відходячи в гори, українці втратили двох своїх товаришів вбитими і сімох пораненими. Втрати супротивника становили 54 убитих і поранених та один спалений танк Т-80 (дані отримані з радіоперехоплених переговорів командира ворожого підрозділу зі своїм штабом).
Цей військовий конфлікт згас восени 1993 року, Грузія його програла та втратила контроль над територією Абхазією, але це не припинило протистояння Абхазія – Грузія.